Історія "Шелл" почалася в 1833, коли англійський комерсант Маркус Самюель відкрив у Лондоні невеликий магазин з продажу різних дрібничок, прикрашених морськими черепашками ("shell" по-англійськи означає раковина), та інших екзотичних східних виробів. "Шелл" - саме так називався магазин батька Семюеля в Лондоні. Підприємство виявилося прибутковим, і Самюель організував доставку дарів моря з Далекого Сходу засобами невеликого каботажного флоту. Судна, які прямували з метрополії до колонії, везли на своєму борту різні вантажі, у тому числі й нафтопродукти. Самюель, будучи талановитим комерсантом, побачив велике майбутнє нафтового бізнесу в період його практичного народження. Після його смерті, у 1870 р. справа перейшла до синів, які заснували у 1878 вже власну фірму.
Коло діяльності братів Самюель швидко розширювалося, особливо після того, як Маркус Самюель-молодший у 1890 році відвідав Батумі, звідки експортувалася бакинська нафта. Він вирішив взятися за транспортування нафти по всьому світу за допомогою танкерів.
Перше у світі нафтоналивне судно було побудовано в Росії на верфях Баку і називалося «Зороастр», на згадку про зороастрійців – вогнепоклонників, предків сучасних вірмен. Самюел був приголомшений, коли побачив російський танкер.
Виявившись досить розворотливим підприємцем, вже в 1892 році він зумів побудувати на одному з англійських суднобудівних заводів свій перший танкер під назвою «Мюрекс» водотоннажністю 5 тис. тонн. На згадку про цю подію головний танкер нафтоналивного флоту Shell тепер називають «Мюрекс». Ключовим моментом є те, що конструкція винайденого Маркусом Семюелем танкера унеможливлювала самозаймання нафтопродуктів. Крім того, «Мюрекс» пройшов реєстрацію агенції «Ллойд» і відповідав жорстким вимогам морських перевезень через Суецький канал, (що раніше не могла досягти жодна нафтова компанія), через який і планувалося перевозити нафту та інші нафтопродукти. Свій перший рейс «Мюрекс» здійснив у серпні 1892 року з вантажем 4 тис. тонн російської гасу за маршрутом Батумі-Сінгапур-Бангкок.
Саме тому першим «фірмовим» продуктом, поставленим компанією Shell далекосхідним споживачам на початку 1893 року, став російський гас.
Транспортування нафти породило й нові проблеми — у портах Далекого Сходу підприємливим Самюелем було збудовано великі ємності для зберігання нафти. А також заводи з виробництва упаковки, яку місцеві жителі використовували в різних цілях, у тому числі й для виготовлення покрівель дахів.
До кінця 90-х років минулого століття нафтовий бізнес Самюеля настільки розрісся, що він заснував у 1897 окрему компанію під назвою «Шелл Транспорт енд Трейдінг Компані Лтд.». Але до створення нафтової корпорації світового рівня було далеко. У Маркуса Семюеля був, як і раніше, могутній ворог в особі американської монополії «Стандард Ойл». Необхідність протистояти експансії американців стала основою для зближення "Шелл" і "Ройял Датч", яку Семюель колись розглядав не інакше як небезпечний конкурент. "Ройял Датч Петролеум" була створена в 1890 під заступництвом короля Нідерландів, яка здійснювала розробку багатого родовища на острові Суматра і запекло конкурувала з "Шелл" за ринки збуту. Однак історії було завгодно розпорядитися долею цих двох компаній по-своєму.
В 1902 після довгих переговорів «Шелл» і «Ройял Датч» створили концерн «Ейшіетик Петролеум», метою якого ставилося розширення торгівлі нафтою і нафтопродуктами, в тому числі російського виробництва, в далекосхідному регіоні. У 1907 році відбулося остаточне об'єднання капіталів та інтересів «Ройял Датч Петролеум» і «Шелл Транспорт & Трейдінг К.», що стало фундаментом корпорації, відомої сьогодні в усьому світі як «Ройял Датч/Шелл». У 1900 році директором-розпорядником цієї компанії, а потім і головою ради директорів став Генрі Детерінг (1866-1939), якого згодом називали «нафтовим Наполеоном». Детерінг був прихильником співпраці з "Шелл". З його ініціативи в 1907 відбулося злиття капіталів «Ройал Датч» та «Шелл», було засновано нову компанію з двома головними офісами в Лондоні та Гаазі.
В об'єднаному концерні 60% акцій належало Роял Датч, а 40% - Шелл. Таке співвідношення зберігається досі.
Незабаром розпочався період зростання. Сфера діяльності концерну постійно розширювалася, розроблялися нові родовища сирої нафти, розкидані практично по всій земній кулі. Потужні нафтопереробні заводи контролювалися центром з метою оперативнішого попиту нафтопродукти. Було придбано права на видобуток нафти в Румунії (1906), Росії (1910), Єгипті (1913), Венесуелі (1913) та деяких інших країнах та регіонах.
У 1912 році концерн вийшов на внутрішній ринок США, почавши розробку нафтових родовищ і будівництво нафтопроводів. У зв'язку з розвитком морського та автомобільного транспорту "Шелл" зробив ставку на виробництво мазуту та бензину і не помилився, що принесло йому колосальні прибутки.
У 1919 році англійські льотчики Джон Алкок і Артур Уіттен-Браун літаком, заправленим паливом «Шелл», здійснили перший безпосадковий переліт через Атлантичний океан.
Перша світова війна дещо сповільнила стрімке сходження компанії на нафтовий Олімп, але після її закінчення знову активне зростання. Створюються компанії у США, на Близькому Сході, у Малайзії, у Східній та Південній Африці. На початку 1930-х «Шелл» робить перші кроки у освоєнні виробництва хімічних продуктів, заснованих на нафті. До кінця 30-х років "Шелл" видобувала близько 600 тис. барелів сирої нафти на день, що становило понад 10% світового видобутку.
Роки Другої світової війни були нелегкими для "Шелл". Нідерланди були окуповані Німеччиною. Румунія та Далекий Схід також залишилися для компанії за межею досяжності.
«Шелл» активно співпрацювала з урядами країн-союзників, забезпечуючи безперебійні постачання авіа- та автобензину, а також мазуту на всі фронти воєнних дій.
Хімічна компанія "Шелл Кемікал Корпорейшн" налагодила виробництво бутадієну для виготовлення штучного каучуку. Під час війни всі танкери компанії перейшли під командування уряду, в результаті в 1945 "Шелл" недорахувалася 87 своїх судів.
Після закінчення війни концерн взявся за відновлення зруйнованих підприємств і досить швидко впорався із цим завданням. Почалося нарощування переробних потужностей. Виробництво нафтопродуктів зросло майже у всіх регіонах, особливо у Венесуелі.
На початку 50-х років світова економіка відчувала потребу у нових джерелах сирої нафти. Концерн розгорнув пошуково-розвідувальні роботи в Алжирі, Трінідаді, на шельфі Британського Борнео. Було відкрито родовища в Нідерландах (Схунебек), Канаді, Колумбії, Іраку. Збільшені обсяги видобутку нафти, природно, спричинили будівництво нових нафтопереробних заводів, найбільші з яких були зведені в нідерландському порту Перніс, французькому місті Руані, Кардоні (Венесуела), Джилонгу (Австралія), Бомбеї.
У 50-ті роки «Шелл» припадала на частку вже одна сьома всього світового виробництва нафтопродуктів, випуск яких постійно зростав. Для транспортування нафти знадобилися потужніші та місткі танкери (до 200 тис. тонн). Незабаром такі танкери стали основною одиницею флоту "Шелл".
У 1959 році спільним підприємством «Шелл» та «Ексон» у голландському містечку Гроннінген було відкрито одне з найбагатших родовищ природного газу. Видобуток газу став ще одним напрямком багатопрофільного концерну «Шелл». На початку 1970-х років у Гроннінгені видобувалася половина газу, споживаного у Європі.
У середині 60-х років компанією «Шелл» було розвідано одразу кілька унікальних газових родовищ у Північному морі, що вимагало розробки нової технології морських перевезень зрідженого газу. У 70-ті роки «Шелл» та її партнерам вдалося здійснити постачання п'яти мільйонів тонн зрідженого газу з Брунею до Японії. «Шелл» стала піонером великомасштабних проектів зрідження газу та далеких морських перевезень. У 80-ті роки експорт зрідженого природного газу, що видобувається концерном, значно зріс — у 1989 році було здійснено найбільший проект розробки північно-західного шельфу Австралії та постачання зрідженого природного газу до Японії.
Крім газу, в 1971 році в Північному морі в надзвичайно складних природних умовах було розвідано гігантське родовище нафти Брент. Пізніше розвідка та розробка родовищ у Північному морі стали найбільшою галуззю діяльності компанії "Шелл". Суворі погодні умови диктували необхідність застосування високотехнологічного устаткування видобутку нафти. Після Брентом «Шелл» відкрила родовища Корморант (1972), Данлін (1973), Терн (1975) і Айдер (1976). Розробка Брента вважається одним із найбільш технологічно складних та дорогих проектів за всю історію людства.
У середині 70-х попит на нафту впав. Події в Ірані 1978-79 та пов'язані з ними обмеження на постачання нафти – все це викликало до життя необхідність пошуку альтернативних джерел енергії. Споживання газу в Європі в кінці 70-х років зросло більш ніж удвічі. 50% цієї кількості забезпечували «Шелл» та її партнери.
Розширюючи спектр своєї діяльності, концерн зміцнював свої позиції у вугільній та металургійній промисловості. У 1981 у Вендамі (Нідерланди) вступив у дію великий завод із виробництва магнію.
У 80-ті роки зусилля компанії «Шелл» зосередилися на диференціації товарів та послуг, підвищення ефективності виробництва у вигляді автоматизації мереж розподілу і збуту.
У цей же період часу "Шелл" перейшла на виробництво неетильованого бензину - більш екологічно чистого палива.
До кінця десятиліття компанія переробляла на своїх заводах близько трьох мільйонів барелів сирої нафти. Чверть від сукупного доходу концерну становили прибутки від хімічного виробництва. Проте 80-ті роки стали безпрецедентними з розробки морських родовищ у Північному морі. У його норвезькому секторі було відкрито друге за величиною у Європі газове родовище Тролль. У Мексиканській затоці було розвідано два найбільші родовища нафти і газу — Булвінкл та Аугер. У 1989 добовий видобуток нафти з платформи Булвінкл, встановленої на глибині 412 м, досяг 8 тис. барелів. У 1994 була споруджена ще одна гігантська платформа Аугер на попередньо натягнутих опорах, висота якої склала 872 м. Це найвища стаціонарна споруда у світі на морському дні.
Для збереження конкурентної переваги "Шелл" готовий йти на кардинальні зміни у своїй структурі. До таких змін входить злиття в липні 2005 року материнських компаній «Ройял Датч» і «Шелл Транспорт» в єдину компанію — «Ройял Датч Шелл плс».
Логотип «Шелл»
Ось уже понад сто років слово «черепашка», або «Шелл», емблема у вигляді черепашки гребінця та відмітні кольори – червоний та жовтий – використовуються для ідентифікації бренду та просування репутації компанії. Ці символи позначають якість продуктів та послуг, представляють професіоналізм та цінності у всьому світі.
Чому червоний та жовтий?
В 1915 каліфорнійська компанія «Шелл» вперше побудувала станції обслуговування, і їм необхідно було виділитися на тлі конкурентів. Вони використовували яскраві кольори, які не були б образливі для жителів Каліфорнії: через тісні іспанські зв'язки штату було обрано червоний і жовтий.
Сьогоднішні кольори з'явилися через роки, в 1995 році були введені яскраві, що запам'ятовуються для споживача червоний і жовтий кольори «Шелл» для нових роздрібних продуктів компанії. Гребінець залишається одним із найвідоміших символів бренду в 21 столітті.
Ви можете за телефоном: +38 067 799-84-98.
Повна контактна інформація у розділі "Контакти".
Повернутися на сторінку "Легенди брендів"