Повне ім'я цієї людини - Ів Анрі Донат Матьє Сен-Лоран. Народився у колоніальному Алжирі, у заможній французькій сім'ї. Батько майбутнього кутюр'є мріяв про кар'єру адвоката для сина, тим більше, що в школі Ів навчався добре. Але молодшого Сен-Лорана така перспектива не радувала, і він знайшов собі союзника в особі матері. Він сумнівався, яка з професій підійде йому більше – театрального художника чи модельєра. Коли юнак навчався у старших класах, його мати, красуня Люсьєнн, уперше привезла сина до Парижа. Скориставшись своїми зв'язками, вона організувала синові зустріч із Мішелем де Брюнофф, головним редактором паризького Vogue. Після знайомства з ескізами Сен-Лорана Брюнофф зрозумів, що молода людина безперечно має дар модельєра, який потребує подальшого розвитку.
Закінчивши школу (1954-го року, йому тоді було 18 років), Ів приїхав до Парижа, вступив до школи моди і восени того ж року брав участь у конкурсі молодих модельєрів. В результаті він виграв головний приз за ескіз сукні для коктейлю з незвичайним вирізом асиметричним. До речі, молодий німецький модельєр Карл Лагерфельд, який брав участь у тому ж конкурсі, взяв приз за скроєне ним пальто.
Мішель де Брюнофф продовжував брати участь у долі свого протеже - регулярно дивився його ескізи, давав поради, знайомив із потрібними людьми. Одного разу Ів приніс серію свіжих начерків, і де Брюнофф надзвичайно здивувався, побачивши разючу схожість з ескізами для колекції його друга Крістіана Діора, хоча Діор ще жодного разу не показував її широкому загалу. Де Брюнофф подзвонив великому кутюр'є і переконав його зустрітися із Сен-Лораном. Підсумком цієї значної для 18-річного модельєра зустрічі стало запрошення на роботу до Діору. Роботу Іва Сен-Лорана цінували, і незабаром він став правою рукою майстра. Незабаром той оголосив його своїм спадкоємцем. У вересні 1957 року Діор зібрався у відпустку, залишивши будинок моделей під опікою Сен-Лорана. У Діора стався серцевий напад, внаслідок якого його життя обірвалося, і з відпочинку він уже не повернувся.
Сен-Лоран трохи видозмінив традиційний діоровський стиль і в січні 1958 року представив на суд публіки свою першу самостійну колекцію. Він запропонував нові сукні-трапеції вільного силуету. Газети відразу оголосили про те, що 21-річний модельєр врятував французьку моду. Успіх нової колекції призвів до миттєвого зростання обсягу продажу будинку Діора на 35%.
Однак незабаром над молодим кутюр'є почали згущуватись хмари. Хазяїн будинку Діора, текстильний магнат Марсель Буссак сумнівався у творчому напрямі, обраному Ів Сен-Лораном. Багато консерваторів насторожували експерименти «маленького принца» щодо схрещування високого стилю з більш демократичною вуличною модою. Захоплення публіки вщухло: наступні п'ять колекцій вона зустріла набагато спокійніше.
1960 року Сен-Лорана забрали на військову службу. Ішли чутки, що призов до армії йому влаштував Буссак. Але Сен-Лоран провів там лише два тижні: шок від раптової зміни ситуації став причиною сильного нервового зриву. Підсумком стали два з половиною місяці життя модельєра в паризькій психіатричній лікарні. Цей час не пройшов безвісти і для його кар'єри. Повернувшись у дім Діора, Сен-Лоран виявив, що дирекція знайшла йому заміну в особі чергового молодого генія Марка Боана. Іву ж запропонували нову, скромнішу посаду: він мав слідкувати за виконанням умов ліцензій, виданих компанією в Англії. Сен-Лоран був ображений такими змінами за його відсутності. Він подав позов проти будинку Діора, відсудивши $24 тис. Ці гроші стали фундаментом, на якому він вирішив спільно з другом П'єром Берже заснувати власний будинок моделей. Берже заручився ще й підтримкою американського мільйонера Мека Робінсона, який виділив гроші на розкручування нового підприємства.
Офіційне відкриття власного будинку моди Іва Сен-Лорана відбулося у грудні 1961 року. Тоді ж кутюр'є сказав: «Я перейшов зі світу тканин та пропорцій у світ силуетів та ліній». Так розпочиналася демократична мода прет-а-порте.
Першої колекції з логотипом YSL Париж чекав з нетерпінням, затамувавши подих. Багато хто пророкував провал, але похмурі прогнози не виправдалися — показ завершився овацією, всі залишилися задоволеними.
З того часу кар'єра Іва Сен-Лорана знову пішла вгору. Майже щороку він пропонував нові ідеї, які зрештою до невпізнання змінили сучасну моду. Серед його нововведень — куртка-плащ, що з'явилася 1962 року, плащі з вінілу — 1965-го, і 1966 року — жіночі брючні костюми, куртки-бушлати, смугасті сукні-майки та знамениті дамські смокінги. Це була справжня революція у жіночому гардеробі. Наступного року в його колекції з'явилися костюми у стилі «сафарі» з накладними кишенями, комбінезони та — як альтернатива — прозорі сукні.
З 1966-го Сен-Лоран став щороку випускати окрім двох колекцій ексклюзивного одягу haute couture ще дві колекції pret-a-porter Rive Gauche. Він першим передбачив, що згодом ринок готового одягу стане провідним сектором індустрії моди. Успіх Сен-Лорана найкраще пояснюють слова Коко Шанель, яка, як і Крістіан Діор, проголосила його своїм наступником: «Усі думають про швидкоплинність моди, а Ів Сен-Лоран думає про сучасний одяг для жінки другої половини 20 століття». Ця практичність і призвела до Сен-Лорана до фінансового успіху, який, втім, виявився недовгим.
Завдяки підприємницьким талантам П'єра Берже будинок моди Yves Saint Laurent у 70-ті роки перетворився на імперію з багатомільйонними доходами. Прибуток приносив не лише одяг, а й супутні товари — парфуми, ювелірні прикраси, сумки. Що стосується духів, то Opium став одним із парфумерних бестселерів усіх часів і народів, прославивши і марку YSL, і її ідейного натхненника. Але з кінця 80-х років у YSL почалася криза. Щоб виправити справи, П'єр Берже почав активно продавати стороннім виробникам ліцензії використання бренду YSL. Нерозбірливість у ділових зв'язках призвела до того, що знаменита марка подрібніла, її образ у власних очах покупців розмився, втративши свою винятковість. У Сен-Лорана та Берже залишався ще один козир — підтримка французького президента Міттерана. Під його тиском у 1993 році державна компанія Elf-Sanofi придбала значний пакет акцій компанії Yves Saint Laurent і почала вкладати в неї гроші. Але зміна влади у Єлисейському палаці позбавила організацію цих легких заробітків.
Потім кілька років поспіль YSL працювала на збиток, причому втрати компанії продовжували зростати: з $700 тис. 1999 року до $70 млн 2001-го. Справжній масштаб проблем YSL став очевидним лише після того, як у 1999 році французький мільярдер Франсуа Піно купив контрольний пакет акцій за $1 млрд. Ще $70 млн було сплачено Берже та Сен-Лорану за право використовувати бренд YSL у лінії pret-a-porter. Колекції haute couture (дві на рік) залишилися вотчиною маестро.
На відновлення вмираючого будинку моделей Піно кинув свої ударні сили - італійського бізнесмена Доменіко де Соле та американського дизайнера Тома Форда. Лише кілька років тому ця пара прославилася тим, що зуміла не лише відродити з попелу іншу легендарну компанію — Gucci, а й виростити з неї гідного конкурента холдингу LVMH, що належить заклятому ворогові Піно — Бернару Арно.
Говорячи про нових ідеологів бренду YSL, варто відзначити, що Том Форд — енергійна за своєю натурою, ділова, навіть агресивна людина. Багато в чому він є повною протилежністю нервового, емоційного, який страждає від частих депресій Іва Сен-Лорана. Цією несхожістю пояснюється багато, у тому числі те, що їм стало важко уживатися в одному будинку моделей. Між Фордом і Сен-Лораном було укладено договір про невтручання у справи один одного, але рівноправного союзу все одно не вийшло.
У січні 2001 року Ів Сен-Лоран та П'єр Берже підкреслено демонстративно проігнорували показ першої колекції готового одягу, створеного Томом Фордом для YSL. При цьому наступного дня обидва, як нічого не було, з'явилися на дебютному показі Хеді Слімана з конкуруючого будинку Christian Dior. Його поява не залишилася непоміченою, бо до цього модельєр близько десяти років ігнорував чужі шоу. На тому ж показі телевізійникам вдалося зняти сенсаційні кадри — бесіду Іва Сен-Лорана з Бернаром Арно, під час якої кутюр'є скаржився на життя і казав, що почувається обдуреним. І ось через рік маестро оголошує про те, що вирішив остаточно залишити «модну справу». Хоча на цю новину чекали, вона все одно стала сенсацією. «Сьогодні я вирішив попрощатися зі світом моди, який так любив…» — повідомив 7 січня 2002 року 65-річний Ів Сен-Лоран, один із найвідоміших особистостей у своїй професії. Справжньою причиною цього були непереборні розбіжності з господарем фірми Yves Saint Laurent — Франсуа Піно. Сен-Лоран зачитав заздалегідь підготовлену промову і пішов, залишивши пояснюватися перед журналістами П'єра Берже. Той поспішив запевнити пресу, що відхід його друга не пов'язаний із будь-яким тиском з боку Франсуа Піно.
Бренд YSL продовжить своє існування, проте колекцій haute couture з такою назвою більше не буде — за це Сен-Лоран подякував Піно, який дозволив метру красиво завершити кар'єру. Франсуа Піно вже оголосив, що намагатиметься зберегти якнайбільше робочих місць, але гарантій нікому не дав. Доля 158 співробітників, які працювали з Сен-Лораном, залишається незрозумілою, як і подальше життя самого модельєра.
Джерело: successful.com.ua
Ви можете за телефоном: +38 067 799-84-98.
Повна контактна інформація у розділі "Контакти".
Повернутися на сторінку "Легенди брендів"